МІЖ СЦИЛЛОЮ ТА ХАРИБДОЮ (школа в тоталітарному суспільстві)

Abstract

У статті використано достатньо ефективний науковий підхід – дослідження тоталітаризму через окремі сфери духовного життя суспільства, яке є найбільш складною й суперечливою сферою життєдіяльності людської спільноти. Об’єктом дослідження стала шкільна освіта Болгарії в соціалістичний період від вересневих подій 1944 р., пов’язаних із приходом до влади уряду Вітчизняного фронту, до «палацового перевороту» 1989 р., коли освітяни країни опинилися перед вибором між глибокими національними традиціями шкільництва та уніфікованими підходами соціалістичної доби. Вибір країни пов’язаний із прагненням проаналізувати ситуацію в освіті в умовах іншого, в порівнянні із СРСР радянського зразка, режиму, який отримав назву «народної демократії», визначивши особливості цього режиму в одній із країн колишнього «соціалістичного табору». Серед цих особливостей визначено, зокрема, і роль особистісного фактору в партійно- урядовому керівництві цієї Балканської країни. Історико-педагогічний процес у Болгарії охарактеризовано показниками кількох рівнів: на всезагальному рівні засвідчено, що система освіти є важливою складовою частиною та провідною ознакою людської цивілізації. Загальною закономірністю (тобто показником, який стосуються всіх або, принаймні, переважної більшості держав) розвитку освітнього простору Болгарії в означений період стала неухильна тенденція зростання ролі освіти в суспільному поступі, коли навчання й виховання орієнтовані на охоплення всіх верств і груп населення. Специфічними особливостями, притаманними окремим групам держав, стали ознаки, характерні для розвитку освіти соціалістичних країн: партійне керівництво і суворий контроль партійних органів, ідеологізація навчального процесу та позашкільної роботи, занадто високий ступінь плановості, підпорядкованість державних структур партійним органам, надмірна централізація та ін.; до індивідуальних рис віднесено збереження національної системи громадсько-державного керівництва духовною сферою, неантагоністичне співіснування релігійної та світсько-демократичної свідомості особи та високу роль і місце болгарського вчителя в суспільстві. Всупереч тоталітарному правлінню, болгарський учитель терпляче вчив дітей і дорослих миру, толерантності й комунікабельності, повазі до праці й соціальній справедливості. Подальші розвідки автора будуть присвячені аналізу спільних рис освітнього розвитку країн Балканського регіону, які історично перебували на перехресті західних та східних тенденцій, під впливом різновекторних підходів та орієнтацій.