Abstract:
В роботі на широкому колі джерел здійснено спробу об’єктивного
дослідження залюднення північної частини Донеччини в межах Середнього і
Південного Подінців’я в другій половині XVII - XVIII ст. і історії
виникнення найстаріших населених пунктів Донеччини - Святогірського
монастиря, Маяків, Тору, Козацької пристані й Ямполя. Проблема набуває
особливого інтересу до вивчення питання народної колонізації Середнього і
Південного Подінців’я, заснування слобідськими козаками Ізюмського полку
острогів, фортець і населених пунктів на півночі Донецької області
Проаналізувано історичний і соціально-економічний аспекти народної
колонізації середнього і південного Подінців’я Донеччини, заселення цієї
території і створенням містечок і слобід.
Доведено, що містечки і слободи: Маяки, Тор (Слов’янськ), Козацька
Пристань та Ямпіль у другій половині XVII - XVIII ст. на цій території були
єдиними форпостами слобідських козаків захищавших південний кордон
Слобідської України в межах Московської держави на території Донецької
області.
Зроблено висновок про те, що царський уряд до середини XVIII ст. для
більш надійного забезпечення південних кордонів не тільки зводив на
південних рубежах нові оборонні лінії, але й укріпляв старі міста, в тому
числі Бахмут і Тор. В Ямполі будується нова фортеця якій теж надано статус
форпосту. Вздовж кордону розміщуються військові поселення, які
формувалися не тільки із служилих людей центральних районів Російської
імперії (однодвірців), але й з іноземців, що мали досвід збройної боротьби
проти турецько-татарської агресі
