Abstract:
Стаття продовжує цикл публікацій автора, в яких висвітлюється проблема психопоетики творчості В. Підмогильного. Осмислюється проблема обсервації «внутрішньої людини» у творчості митця, з’ясовується та обґрунтовується функціональність застосування ним прийомів сумарно-атрибутивної форми психологічного зображення в романній прозі.
Несвідомі й напівсвідомі форми внутрішнього життя героїв романів В. Підмогильного розглядаються в дослідженні як психічні стани (сновидіння, марення і фантазії). Вони слугують переважно для підсилення емоційної сили зображення. У двох романах такі прийоми виконують різну функцію. Символічні сновидіння Степана Радченка («Місто») виражають його несвідомі бажання; прийом сну в «Невеличкій драмі» налаштовує читача на подальший розвиток сюжетної лінії навколо головної героїні (початок роману) й вказує на нову фазу її духовного й психологічного становлення (кінцівка роману).
