Abstract:
Метою дослідження є визначення складників політичного впливу професійних спілок на стан дисципліни праці, а також виявлення латентного потенціалу масової організації у створенні сприятливих умов її формування. З огляду на зазначене, дослідження здійснюється в параметрах політичної історії. Його методологічною основою є загальноісторичні принципи досліджень, конкретизовані елементами теорії соціально-трудових відносин, що охоплюють систему зв’язків трьох його основних суб’єктів: робочої сили, власника засобів виробництва та держави. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розкривається механізм реалізації політичних завдань діяльності наймасовішої організації трудящих, спрямованих на підвищення рівня трудової дисципліни серед робітничого загалу.
Робочою гіпотезою наукового пошуку є теза про те, що сам факт силового запровадження державної форми власності на засоби виробництва не може бути гарантією дотримання належного рівня дисципліни праці. Останнє, відповідно до настанов нової влади, вимагало утримання розгалуженої мережі профспілкової бюрократії, яка комплексом економічних та позаекономічних засобів, власне, і забезпечувала дисципліну, хоча б наближену до необхідного рівня.
Висновки. Проведений аналіз дозволив зробити декілька прикінцевих висновків. По-перше, в період, що досліджується, була зроблена спроба змістити центр тяжіння в регулюванні дисципліни праці з жорстких державних форм на більш ліберальні, засновані на громадських засадах. По-друге, в постсталінський період масова громадська організація залишила вмонтованою в систему соціального страхування формулу безперервного стажу, що дозволяло створити латентні, однак ефективні позаекономічні важелі впливу на формування дисципліни. По-третє, професійні спілки в епоху «відлиги» легко перехопили партійну ідею лібералізації спілкової роботи, залишивши при цьому незмінною свою політичну сутність, яка наочно засвідчує проблема трудової дисципліни в середині 50-х – 60-х рр. минулого століття.
