Abstract:
В роботі представлені результати теоретичного та емпіричного
дослідження соціально-психологічних умов оптимізації міжособистісних
стосунків у системі «вчитель-учень» на уроках історії. Розглядаються
теоретичні засади проблеми вивчення міжособистісних міжособистісних
стосунків «вчитель – учень». Розкрито поняття міжособистісних відносин у
психологічній науці. Розглянута проблема оптимізації міжособистісних
стосунків у системі «вчитель – учень». Відзначено роль емпатії вчителя в
оптимізації міжособистісних відносин у системі «вчитель – учень».
Наголошено, що діалог – соціально-психологічна умова оптимізації
міжособистісних стосунків «учитель – учень». Особлива увага приділена
гуманістичному підходу, який розробляє стосовно навчання та виховання ідеї
самоактуалізації та розкриття творчих можливостей кожної людини, а також
проголошує виховання дитини у всій повноті її унікальності і своєрідності, її
можливостей активно і творчо вчитися. Встановлено, що психічні явища, які
виникають у процесі міжособистісної взаємодії налаштовані на партнерське
«діалогічне» спілкування в процесі взаємодії та створюють передумови для
невимушеного, доброзичливого, відкритого спілкування, в результаті якого
розкривається індивідуальність і соціальний потенціал кожної людини.
