Казацкие летописи в культурной жизни России ХІХ века: к вопросу об онтологическом статусе

Abstract

У статті відтворено процес рецепції пам’яток козацького літописання (літописи Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка, «Історія Русів») в російській історіографії та літературному процесі ХІХ століття. Культурне засвоєння літописного матеріалу мало кілька етапів – розповсюдження списків рукописів, їх первинна популяризація, перші публікації, початок наукового вивчення, історіографічна белетризація, естетизація історичного матеріалу і залучення його в літературну творчість. Ці унікальні тексти зумовили змістовну визначеність та ідейний потенціал цілого корпусу художніх творів. На основі літописів романтики творять особливу художнюреальність, яка існує паралельно з історією й не є її копією. Історичні факти і свідчення літописців можна розглядати як атоми, першоелементи авторського і читацького історичного світогляду, які, у відповідності з естетичними смаками часу формують єдину, національну картину світу.